Для початку хочу провести деякі паралелі між певним історичним досвідом, що відбувається сьогодні і власне тим, що відбувалось на початку 20 століття.
І розпочати хотів би з Василя Барвінського. Часто його асоціюють з композитором, який застосовував сецесію – термін, який ми зазвичай застосовуємо для візуального мистецтва і архітектури. Та все ж ми більше його знаємо, як композитора твори, якого мають педагогічний характер, автора фантастичних обробок колядок. Говорячи про нього нам не приходить на думку, що він був пов’язаний з експериментом. Однак, якось я натрапив на цікаве видання Барвінського. І там в нотах вказано, що твір має виконуватись між рецитацією та співом, і що цікаво, що це ж 1907 рік!
Тож хочу зазначити, що митці, які на широкий загал не сприймаються нами як якісь радикальні експериментатори, в своїй творчості проходили етапи експерименту для кристалізації свого стилю.
Взагалі, період 10-20-х років 20 ст. – це є період експериментів в музиці, архітектурі, візуальному мистецтві, фантастичних експериментів і в Харкові, і у Львові. В цей період українські митці відіграють велику роль в розвитку світового мистецтва. Наприклад, я дуже люблю роботи Михайла Андрієнко-Нечитайла, Олександра Архипенко і особливо його роботу «Жінка, що розчісує волосся». Ця скульптура впроваджує щось, що Архипенко назвав «негативною площиною».
В 1914 році в Італії Луїджі Руссоло створює Маніфест мистецтва шумів, де він зазначає, що старі звучання, старі підходи в створенні музики себе вичерпали, тому слухачі в концертних залах сплять. Це відбувається ще і тому, що світ навколо нас дуже змінився в контексті звукового ландшафту – нас оточують звуки машин, абсолютно інша інтенсивність звукового ландшафту. Тому він створює «цикл інструменти», які називаються інтоновані шуми. І починаючи з цього моменту, шум стає частиною музики.
В 20-х роках 20 ст. поява кіно починає справляти великий вплив на розвиток всіх видів мистецтва, і музика тут не виключення. В зв’язку з цим не можна не згадати Євгена Слабченко (Ежен Деслав) і його «Марш машин», до якого він запросив Луїджі Руссоло створити музичний супровід. В якості супроводу Луїджі використовував інтонування шумів. Таке поєднання візуальної картинки та шумів в подальшому надихне українських митців на нові експерименти. І в решті решт в творчості це виллється в інтерес до додекафонії. Тут доречно загадати українського композитора Юзефа Кофлера, який викладав курс «Атональної композиції» в Львівській консерваторії. Він запропонував свій цікавий підхід, в якому розбивається 12-ти тоновий ряд на окремі елементи і створюється враження таких собі квазі мелодичних елементів.
Композитори починають запроваджувати елементи, які приходять в мистецтво з кіно, а саме – використання монтажу. Це якраз 20-30-ті роки 20 ст., коли монтаж, який приходить з кіно стає інспіруючим фактором в творчості багатьох митців.
Не можна не згадати в цьому контексті організацію «Артес», члени якої в своїх мистецьких експериментах надихались кіно. Так серед осіб, які творили новий мистецький ландшафт, була музикознавеця Зофія Лісса, яка вперше в світі опублікувала монографію присвячену ролі музики в фільмі.
Учасники «Артес» активно експериментували з композиторами в контексті своїх виставок і презентацій свого мистецтва. Так в 1929-30 році Юзеф Кофлер створив цілий ряд музичних композицій і перформансів, які були пов’язані з творчістю митців Артесу, і творів, які виконувались на цих виставках. Це була перша інтер дисциплінарна взаємодія.
Подальше стирання меж з проникненням нових медіумів в звукове мистецтво стає можливе в 40 р. 20 ст. завдяки впровадженню магнітної плівки. Перший пристрій для магнітного звукозапису був створений Вальдемаром Поульсеном у 1900 році . Поява магнітної плівки підвищила можливості музикантів для творення абсолютно нових звукових явищ.
Так в 1964 р. Годяцький пише 4 етюди для магнітофону, де в основному опирається на техніку монтажу. Твори пов’язують традицію монтажу з електронною музикою 60-70-х років. Дуже цікавим є те, що запровадження магнітної плівки , яке відіграло важливу роль в контексті розвитку електронної музики в Україні, через втручання режиму в той час не відіграло такої великої ролі.
Та в студії звукозапису Музичної консерваторії, яка функціонувала ще з 1949 р. активно працював Єжи Шебальский, який на платівки, які не підписані та не мають часто номерів, записував дуже багато забороненої музики П’єра Шеффера, Яніса Ксенакіса, Карлхайнца Штокхаузена. Це були записи з радіо, які поширювались серед своїх. І радіо – звуковий медіум, стає важливим елементом отримання інформації і про візуальне мистецтво. Але в Україні така міждисциплінарна взаємодія не відбувалась через радянську окупацію.
На щастя новий розвиток української музики – європейський напрямок починається в 90-ті роки творами Олександра Щетинського. Це момент, коли українська музика повною мірою повертається до європейського контексту. Ці твори є фантастичним представленням власного музичного досвіду в поєднані з новими засобами, та представленням твору на заході.
Пізніше на фестивалі у Львові Vox electronica відбулись експерименти – майстер класи з Марцін Стшелецький, де ми опрацьовували можливості створення інструментів, які будуть реагувати на світло і колір. І таким чином спробувати автоматизувати певну звукову тканину, з якою потім можна вести діалог. Результатом була в 2016 р. подія «Нічний перформанс», на якому у коридорах музичної академії у Львові були розкладені пристрої, що генерували звуки відповідно до освітлення. Там же сиділи музиканти, які імпровізували відповідно до цієї атмосфери, і таким чином ми намагались досліджувати акустику цього простору .
Сьогодні ж у творців є можливість використання великих масивів даних в своїй роботі, можливість трансформації даних на параметри звуковисотності, ритміки, де чим пов’язаним з візуальною сферою тощо.
Тож пошук нових меж дозволяє добре зрозуміти і чітко усвідомити те, як ми можемо по-новому і цікаво використовувати технології у своїй творчості, а не бути використаними технологією для продукування малоцінного мистецького продукту.
Довідка:
Остап Мануляк — композитор, музикознавець, аранжувальник та виконавець. Він є співзасновником Мистецького об’єднання НУРТ, директором Фестивалю електроакустичної музики VOX ELECTRONICA та керівником Експериментальної освітньої студії електроакустичної музики (EESEM) при Львівській національній музичній академії імені М.В.Лисенка. У 2018-19 році, як стипендіат Програми Фулбрайта, реалізовував свій проект у Центрі комп’ютерних досліджень музики та акустики Стенфордського Університету (Каліфорнія, США).
Подивитись повне відео зустрічі з Остапом Мануляком можна за посиланням
Модераторка бесіди – докторка мистецтвознавства Юлія Ніколаєвська.
