Твори, які увійшли в цей ТОП-лист, не претендують на всебічність, даний список досить суб’єктивний. Але я хочу відправити вас в невелику подорож у світ класичної музики й показати, що вона буває дуже різною. Всі ці твори нетривіальні, але дуже знакові. І можливо, вони викличуть у вас сильні емоції, вразять глибиною думки й відкриють для вас двері в дивовижний світ класичної музики.
Почати я хочу зі старовинної музики. Її знає не кожен, але вона не менш приголомшлива, ніж нові й популярні твори.
№1. Перше місце в моєму списку займає твір епохи Ренесансу – мадригал «Lamento della Ninfa» (італ. «Скарга німфи») з 8 книги мадригалів Клаудіо Монтеверді. Монтеверді був одним з перших композиторів, хто прославив людину на такому ж рівні, на якому його попередники вихваляли Бога. Всі людські емоції, будь то щастя, кохання, страждання або самотність знаходять нову цінність.
У цього твору зовсім інша естетика – тут є тільки один голос й супровід невеликого ансамблю. Виконавець співає про абсолютно світське, нещасливе кохання. Це проста, зрозуміла музика, побудована на одній секвенції, на чотирьох акордах. Вокальна мелодія немов крутиться на одному місці й намагається вирватися з жорстких рамок інструментального ансамблю, аж поки безсило не вщухає.
№2. І.С. Бах. Партита для скрипки ре-мінор, чакона. Цей твір багатьом схожий на «Lamento della Ninfa». Тут теж можна почути рух на одному місці й спробу вирватися. Але те, що раніше робив голос та ансамбль, зі словами й сюжетом, тут виконує одна скрипка! Баху вдається утримати нашу увагу протягом багатьох хвилин за допомогою всього лише одного інструменту, який відправляє нас в дуже емоційну подорож.
№3. І. Брамс – інтермецо опус 118.
Це дуже інтимна музика, музика для фортепіано, що виконується однією людиною. Мені здається, що і слухачеві її потрібно слухати на самоті або в компанії найближчих людей, може навіть, в темряві. Тому що це музика, яка наближає до себе. Інтермеццо – дуже цікавий жанр: інтер – значить середина, меццо – щось між. Виходить, що це щось між, ні туди ні сюди. З одного боку, це такий нечіткий, розпливчастий жанр, а з іншого – твір, що заповнює собою порожнечу.
№4. Р. Вагнер – прелюдія до опери «Тристан та Ізольда»
Я включив цей твір з різних причин. По-перше, ця прелюдія змінила хід історії музики, музичну естетику. Вагнер зробив революцію – ані в самій прелюдії, ані в усій 4-хчасовой опері практично немає моменту, де можна заспокоїтися, зупинитися, вона несе нас все далі й далі. По-друге, ця прелюдія – своєрідне запрошення в медитацію, в прослуховування всієї опери, занурення в світ любові, в якому любов й зрада, життя й смерть, день та ніч тісно переплітаються між собою. «Тристан та Ізольда» – це з одного боку постановка філософських питань мовою мистецтва, з іншого – історія про людські почуття, коли хочеться любити, хоча не можна, де доводиться зраджувати, хоча це неприємно.
№5. Джон Адамс – «Наївна та сентиментальна музика»
Завершити мені хотілося б твором Джона Адамса, сучасного американського композитора. Чимало його творів можна слухати і на кухні, й навіть в машині, займаючись паралельно чимось ще. «Наївна та сентиментальна музика» – це, так звана, естетика мінімалізму. Але це не примітивний саундтрек, а музика, що талановито розвивається сама по собі. Вона росте, трансформується й в якийсь момент ми не помічаємо, що вона стала вже зовсім іншою – вона переносить нас у таке місце, де кілька хвилин тому ми й не планували бути. Ця музика дуже сильна та експресивна, може бути, комусь навіть захочеться під неї танцювати. Адамс іронічно називає її наївною та сентиментальною, але мені здається, що вона жива й емоційна.
Слухайте класику – це музика для всіх та про всіх!
