Я не дуже вірю в те, що культура сама по собі може поганих людей зробити хорошими — історія знає безліч прикладів освічених тиранів, згадати хоча б любителя Бетховена Володимира Леніна або Адольфа Гітлера, який обожнював Вагнера.
Але я переконаний, що будь-яка нормальна людина, переймаючись чарівними вібраціями, гармонією та естетизмом музики, архітектури, живопису та іншими галузями мистецтва, стає чистішою, гармонійнішою, світлішою, ніж була.
Моральність — це результат впливу багатьох чинників, серед яких культура — ключовий. При цьому, поряд із мовою, культура, як сукупність принципів взаємовідносин із навколишнім світом, вібрацій та образів, поведінкових патернів і смаків, є своєрідним кодом, який визначає приналежність носія тієї чи іншої культури до “своїх” чи “чужих”. Поясню: ми живемо в Україні, і за ознакою території проживання та біологічним видом ми однакові. Але на субнаціональному рівні ми настільки різні, що інколи здається: ми з різних планет — вегани та м’ясоїди, робітники й керівники, любителі футболу й йоги, прорадянські та проєвропейські… І тільки зустрічаючи людину носія певного набору звичних нам принципів та захоплень, ми приймаємо її за “свою”. При цьому, як не дивно, за моїми спостереженнями, саме ці побутові дрібниці, смакові вподобання й захоплення зближують людей набагато сильніше, ніж національність, місце проживання або колір шкіри. І в цьому сенсі можна говорити, що культура об’єднує не тільки представників однієї країни або народу, а й людей загалом.
Будь-яка людина, що ззовні приходить у певне суспільство, інтегрується в нього багато в чому завдяки культурі: знайомлячись із культурною спадщиною, культурними традиціями, звичаями, цінностями. В ідеалі він їх приймає і поділяє, але навіть якщо й ні — не знати їх він не може, інакше залишиться чужинцем. Так новачка, який прийшов у компанію, важливо одразу познайомити з корпоративною культурою, так емігранту повідомляють про тонкощі місцевих звичаїв.
Культура — це саме той код, наявність якого відіграє велику роль у позиціонуванні як загалом України, так і Харкова як міста певної субнаціональної групи, наприклад, любителів класичної музики. Тож, розвиваючи культуру, ми сприяємо інтегруванню нашої країни загалом та Харкова зокрема у світову спільноту, ми заявляємо про себе як про носія певного коду, що робить нас цікавими для людей з усього світу.
Питання про те, чи можна та чи потрібно підвищувати культурний рівень населення, загалом риторичне. По суті, розвиток цивілізації величезною мірою — це розвиток культури. Перехід із напівтваринного стану в хомосапієнси, і стався, напевно, з появою першої примітивної культури, тобто певної людської діяльності, яка прямо не впливає на відчуття ситості та безпеки. Саме розвинена культура є тим, що відрізняє цивілізовані суспільства від нецивілізованих. Крім того, культура та мистецтво тренують мислення та уяву, роблять людину щасливішою, тому розвивати культуру просто необхідно.
Вважаю, що мистецтво й культура мають стати важливою частиною освіти. Таким шляхом пішли багато європейських країн. Наприклад, у Китаї музична грамотність — це обов’язкова частина освіти. Кожен школяр має вміти грати на якомусь музичному інструменті. Ніхто не ставить завдання виховати з нього соліста симфонічного оркестру, але озброїти його певними знаннями нотної грамоти — це так само важливо, як озброїти знаннями загального характеру. Ти можеш ніколи не стати математиком, письменником, хіміком тощо, але для того, щоб орієнтуватися в житті й успішно освоювати нові знання та професії, необхідно мати знання з різних галузей.
