Історія європейської філантропії веде свій початок ще з часів епохи Відродження. Завдяки одному лише сімейству Медічі світова культура отримала шедеври Мікеланджело, Боттічеллі, Рафаеля та багатьох інших. Традиції благодійності в Америці теж існують сотні років: саме на гроші меценатів збудовано престижні виші країни та реалізовано багато наукових програм і глобальних проєктів. Імена найвідоміших благодійників з Америки у всіх на слуху — це Ендрю Карнегі та Джон Рокфеллер. Засновники університетів змагалися між собою в тому, хто дасть на університет більше, чий буде кращим. Дух боротьби за успіх у бізнесі перейшов у сферу благодійності.
Розмірковуючи про те, чому наші люди не люблять брати на себе ініціативу, нести відповідальність за свої вчинки та життя, я дійшов висновку, що це зумовлено відходом певних територій в ортодоксальну релігію, православ’я. Де, на відміну від протестантизму, немає фундаментальної ідеї необхідності й обов’язковості ділитися із суспільством.
Протестантська модель, як і поєднана з нею демократична модель, у європейському розумінні демократії розглядає людину як суб’єкта суспільства, як одного з великої кількості людей, котрі розуміють, що стосунки мають будуватися за принципом “я ставлюся до вас так, як хотів би, щоб ви ставилися до мене”. Такий підхід дає розуміння, що благополуччя суспільства залежить від того, як його члени вибудують горизонтальні комунікації.
Ми ж живемо в парадигмі східного деспотизму, розглядаємо державу як такого собі всезнаючого патера, який спрямовує всі суспільні процеси. У нашій країні совкове мислення добре лягло на попередній тоталітарний режим і на наступний соціалістичний лад, який, по суті, був такою самою централізовано керованою суспільством структурою, де люди продовжували розглядати себе гвинтиками величезного механізму. Тому ставлення до благодійності та меценатства практично було вбите тим, що в такому суспільстві люди очікують саме від патера турботи в усіх питаннях і сферах соціального життя. У патерналістському суспільстві розуміння своєї суб’єктності та свого обов’язку ділитися із суспільством часом, грошима, талантами тощо — тим, що робить суспільство кращим, просто відсутнє.
Напевно, все це, разом узяте, і є головною проблемою на шляху до меценатства, благодійності та соціальної відповідальності. Але якщо ти займаєшся бізнесом і ти успішний, якщо замислюєшся про свою роль у цьому світі, то рано чи пізно доходиш до розуміння того, що треба визначитися з цілями, які керують тобою в побудові стосунків із суспільством.
* * * * * *
Безумовно, всі бізнесмени спочатку прагнуть заробити грошей і задовольнити потреби в найнеобхіднішому для себе і своєї родини. Але потім настає момент, коли бізнесмен замислюється: для чого він працює? Для чого працює Білл Гейтс, маючи величезні статки? Напевно, він відчуває так свою значущість для цього суспільства. І, ймовірно, на знак подяки за те, що йому дано бути багатим і успішним, він передає приблизно 50 % своїх статків суспільству, роблячи мільярдні пожертвування на освіту, охорону здоров’я, боротьбу з голодом.
Нове покоління американських хай-тек-благодійників зробило благодійність новим трендом. У Кремнієвій долині, де розташована компанія Microsoft, живуть мільйонери, яким ще немає сорока років. Багато з них закінчують кар’єру, вирішивши, що досягли всього, і шукають себе в іншій сфері. Відомий випадок, коли програміст, який став мільйонером у компанії Microsoft, кинув програмування і вступив до медичної школи. Він зізнався, що вирішив усі програмістські завдання, які хотів, і тепер збирається знайти нову сферу, де зможе реалізуватися і бути корисним людям. Благодійність — це особиста цінність. Змінити себе і піднятися кар’єрними сходами багатьом недостатньо — вони хочуть змінити і світ навколо себе на краще. Це форма самовираження.
Для нас найчастіше це виглядає, у кращому разі, дивно. У наших реаліях зрозуміло, коли гроші, статки передають дітям і онукам, але дивно — коли суспільству: це суперечить тій парадигмі, що ділитися із суспільством навіть якоюсь мірою непристойно. Але тут важливо розуміти, що жодна держава не побудує світ краще, ніж саме суспільство.
Ось приклад Барселони. Прогулюючись містом, бачачи чудові будівлі авторства Гауді, ніхто ж не запитує, хто власник цієї будівлі, а цікавиться, що це за будівля в принципі. А історії будівель, як правило, такі: архітектор (Гауді) зустрів одного бізнесмена, і синтез їхніх дій призвів до будівництва такого шедевра. Або Саграда Фамілія, що будується вже багато років і в яку не вкладено жодної копійки державних грошей, — це все ініціатива громади. Таким чином, барселонці створили таке середовище, яке змушує приїжджих захоплюватися ним й залишати гроші в цьому місті.
Тож на запитання, навіщо бізнесу меценатство, відповім: на моє глибоке переконання, бізнесмени це роблять не тому, що хочуть публічно показати свої статки, а тому, що в них є справжня внутрішня потреба допомогти зробити цей світ ще прекраснішим, досконалішим. І залишитися в пам’яті нащадків не просто власником корпорації чи концерну, а людиною, завдяки якій утілилися в життя масштабні культурні проєкти, було створено архітектурні шедеври, реалізовано соціальні програми на благо суспільства.
Крім того, причетність до створення чогось масштабного дає усвідомлення себе людиною світу, з точки зору культурного коду. Ну і, як казав М. Веллер: масштаб і значущість людини визначаються масштабом справи, якій вона служить.
