Kharkiv Music Fest

Закрыть

Тарас Сітенко: «Люди, які ходять в оперу, не викидають сміття на вулицю»

13.04.20

Тарас Сітенко: «Люди, які ходять в оперу, не викидають сміття на вулицю»

Голова фракції «Самопоміч» у міськраді та член наглядової ради фестивалю Kharkiv Music Fest Тарас Сітенко розповів, чому заможні люди хочуть бути меценатами і як музика змінить світ.

KHARKIV Today продовжує серію інтерв’ю з меценатами Харкова. Підприємець та політик Тарас Сітенко увійшов до наглядової ради фестивалю класичної музики минулого року. Він впевнений: академічне мистецтво можна зробити таким же модним, як і шоу-бізнес. 

«Віп-персони захочуть прийти без запрошення»

— Тарасе Олександровичу, як ви потрапили у наглядову раду фестивалю?

— Це сталося за ініціативи директора фестивалю Сергія Політучого. Він мені давно вже розповідав про цей проект, але ніколи напряму не пропонував узяти участь. А минулого року я дізнався, що у фестивалю з’являються спонсори і партнери. І я тоді сказав, що залюбки долучуся до цього проекту, який підіймає Харків на новий рівень, робить його не просто споживачем продукції, а генератором ідей. Я приєднався до команди партнерів. А люди, які беруть участь в організації, об’єдналися у наглядову раду.

— Чи є якісь обов’язки у членів наглядової ради?

— Ми регулярно збираємося і обговорюємо програму, яка буде на цьому фестивалі, обговорюємо заходи, ідеї різні, локації, кількість запрошених. Обговорюємо навіть, чи будемо ми запрошувати віп-персон, і чи залишати для них окремий ряд.  

— У вас не буде такого окремого ряду?

— Ні, ряду для віп-персон у нас не буде, адже вони можуть  прийти, а можуть і не прийти.

— Різних чиновників часто запрошують для того, аби надати певну офіційність заходу. Вважається, що якщо мер чи губернатор прийдуть, це добре, бо захід тоді обов’язково покажуть по телебаченню. Як гадаєте, це суто харківська особливість?

— Це суто радянська штука. Ми хочемо зробити фестиваль, на який віп-персони захочуть прийти без запрошення, а просто тому, що хочуть прийти, бо фестиваль цікавий, і, окрім того, статусний.

Як ви думаєте, чому люди, які досягають певного статку, починають фінансувати фестивалі, а не купляти собі, наприклад, черговий автомобіль? Навіщо це вам треба?

— Це довготермінова інвестиція. Коли людина досягла якогось статку, це не відбулося за один день, це процес. І якщо людина  статку досягає, вона знає, що таке довготерміновий проект. Культура — це така довготермінова інвестиція, але вона спрацює для моїх дітей і онуків.  

—Це впливає на вашу справу, бізнес, імідж компанії чи ваш особистий?

—На компанію — ні, бо компанія не виступає спонсором заходу, а для мене особисто це просто справа внутрішньої самоповаги.   

«Можемо створювати тренд»

— А ви особисто слухаєте академічну музику?

— Слухаю, звичайно, але не так часто, як хотів би. Кілька разів на рік буваю в опері.

— З чого почалося ваше знайомство з класикою?

— Це почалося ще у 1990-му році, коли я вперше пішов на «Сивільского цирюльника» в Харківський оперний театр, а потім подивився «Запорожець за Дунаєм». Мені дуже сподобалось, я кілька разів ходив на ці вистави. Зараз, здається, «Запорожця» вже не ставлять, а тоді це було  дуже якісне виконання. Після цього я почав слухати трьох тенорів, Павароті, Домінго, Карераса, ходити на їхні концерти, які відбуваються в Україні, ходив на концерти  Павороті і Монсеррат Кабальє, коли вони приїздили до України. Якщо я відвідую міста, де опера знана, завжди намагаюся  потрапити на концерти.

— Як вважаєте, чим відрізняється харківський оперний театр від найкращих світових сцен? Чого нам найбільше не вистачає?

— Я не буду говорити про процес творчий, бо не знаю, як він відбувається зсередини. Але очевидно для країни, що наші талановиті люди виїжджають за кордон. Добре, що вони час від часу повертаються дати концерти у рамках якихось фестивалів, але постійно вони перестають  виступати у нас в опері. Існування таких закладів як філармонія або оперний театр без державної підтримки неможливе, бо ринкового фінансування зараз іще не буде. Ціна на квитки, яка в нас є, вона за європейськими стандартами мізерна, цього не вистачить, аби утримувати установу.

— За європейськими цінами ніхто б не ходив, думаєте?

— Ми ще не готові до того, щоб ставити європейські ціни. На сьогодні це нестатусна подія, це немодно. Ці питання ми й хочемо виправити за допомогою регулярного щорічного фестивалю Kharkiv Music Fest. Ця подія буде постійною і доступною в плані фінансів, вона буде модною. Якщо це все відбудеться, ми зможемо казати, що ми генеруємо якийсь запит, а не просто йдемо за смаками публіки. Ми можемо таким фестивалем створювати тренд, створювати моду.

— Ось, наприклад, коли приїздить Валерій Меладзе чи ще якась зірка, квитки на такі концерти коштують  по півтори тисячі гривень і більше, зали заповнені. А в Західній Європі немає такого розриву в ціні на популярні та академічні концерти. Що треба зробити для того, щоб харківський глядач хотів іти в оперу так само охоче, як на Меладзе?

— Для початку це має бути доступною подією для людей. Крім того, це має бути комфортно. Ви ж знаєте, що в оперному театрі взимку глядачі сидять  у верхньому одязі? Зайдіть в оперу у будь якому місті світу — ви побачите людей у фраках  з метеликом та вечірніх сукнях, там це статусна річ. Треба створити певну традицію, щоб таких фестивалів, як наш, було багато. Тоді ми зможемо сказати, що Харків — це місто високої музичної культурі і тут є смак. Тоді будуть підтягуватися ті люди, які сьогодні не слухають класику.

— Яку пораду ви могли б дати харківському меру і чиновникам у царині культури? Чим вони можуть покращити ситуацію?

— Те, що зараз відбувається і в місті, і в державі, можна охарактеризувати двома словами – хліба і видовищ. Влада намагається задовольняти потреби, які є, але й формувати їх – важливе завдання. Коли підвищується культура, тоді  дуже багато речей відбувається у соціальному плані. Люди, які ходять в оперу, не викидають сміття на вулицю, не б’ють вікна, не викидають сміття на вулицю. Вони дбайливо  ставляться до води, електроенергії, транспорту. Будемо підвищувати культуру — і це позначиться на загальному кліматі у місті.

Так що у цій галузі можуть зробити можновладці?

— Підтримувати концерти і фестивалі. Принаймні, приходити на них.  У нас для чиновників залишають місця в театрах і на концертах, але приходять один-два, у кращому випадку. Вони повинні бувати на таких заходах — у смокінгах і вечірніх сукнях, задавати тренд. Бо наступного разу так прийде половина глядачів, а через кілька разів — усі.